"Начала, заложенные в детстве человека, похожи на вырезанные на коре молодого дерева буквы, растущие вместе с ним, составляющие неотъемлемую часть его"           /Витя Гюго/

эх

       "Страницы прошлого читая,
       Их по порядку разбирая
       Теперь остынувшим умом,
       Разуверяюсь я во всем..."

Лермонтов

нушо

мов чорна діра, поглинає життя. ні перше, ні друге я не розумію, і нічого. Спокій нам тільки сниться, коли набридає реальність - стаємо на голову чи то вуха і намагаємось співати, розповідаючи по радіо і смс, як це прекрасно. Що шукаємо, дорогенькі? Шо загубили?

Обличчя не витримує напруги, посміхається; це все, що воно може сьогодні, завтра ти його зненавидиш за цю посмішку, бо не зникає, бо завжди замало того, що є. Замало життя? Вішайся, пірнай у червону ванну, проводжу на дах, стрибай. Останнє, що ти побачиш - нездолана посмішка. Либитись буде все навкруги, тільки не я; я буду реготати